В степу, ніби вічність розлого широкім,
На схилі крутому багряного дня
Закинувши лихо у трави високі
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу на березі ночі
І тирса як хвилі під вітром шумить
А смерть зазирає в козацькії очі
Завжди несподівано вічна як мить.
Ніхто і ніколи її не зупинить
На ріднім порозі вона здоганя.
Закинувши кобзу-подругу за спину
Козак грає думу на гриві коня.
Козак грає думу і смертю об землю
Звичайний козак вироста в Мамая
Того, що крізь ночі осліплено темні
Як образ несла Україна моя.
Даремно вдивляючись в обрії білі
Його виглядає з походу рідня
Він став Мамаєм і на смерті могилі
Козак грає думу на гриві коня.
"Волинь" еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1