Марнували ми моменти часу Сміялись - жартували, та мені здалося що сумна та була пісня, людського тембру волосся.
Здавалось щастя, здавались коси, ну навіщо ж так людоньки булося. Життя наше горді ноші, життя наше, а чи наше, наше!? Ні, це все снилось ночі, мабуть і сниться тепер і мені.
Осінь прийшла, літо згасло, нема вже того тепла ні нам, ні вам, і сміятись давно перестали нещасні, лише час свого не програв.
Лише час той мудрий порадник, когось навчить цих перлин чудних, осінній дух, о великий радник, поверни мене у цю блаженну нить.