Ледве йшов пильним шляхом, Дивлюсь, сидить старий Махатма. Підійшов та кажу таке Я йому:
"Добрий день, старий Махатмо. Хай твій могутній дух живе лагідно Біля заводів Всесвіту".
Він мені.
Відповів таке, що я мало що зрозумів. Чи, може, він спав, чи, може, він розмовляв із зірками, Чи розмовляв зі мною мовою птахів або трави?
Я йому:
"Скажи ме-ме-мені, Вчителю, Дві краси Світу: Місяць та Сонце Мають інколи зустрічі? Чи?"
Він мені.
Подарував таку усмішку, такий струм добра, Що навкруги заспівали птахи, А в душі моїй наче грянув казковий хор Смарагдових цвіркунів та польоту золотих бджіл.
Я йому:
"Гура! А скажи ме-мені, джерело добра, Хто перший вийде до Захмареної Брами, Славетний чиновник, чесний сім'янин Або щирий господар?" Отаке спитав я його.
Він мене.
Він мене, таки, вбив глибиною відповіді, Що я не міг дихати, не міг відчувати ніг, Не міг почути течії Ганга, не міг дивитись у вічі Гурі Та й не міг більш стояти й розмовляти. Обернувсь та й пішов собі пильним шляхом.
Мудрий Махатмо! Хай будуть вічні твої слова, Що відновлюють душу.