Лиш нові вагони, ті ж сірі перони,
У будні, у свято захмарений двір,
Життя – це наш потяг, людей забобони,
Що треба зійти – хотів, не хотів…
Ці станції з часом забруднені стали,
І човгання інших платформами днів,
І це відчуття – ніби нас обігнали,
Ті, хто на потяг учора лиш сів.
Годинника дзвони на нашім вокзалі,
Мене проводжають, лякають щодня,
Бо звуки тих дзвонів рахують недбало,
І з ними все швидше минає життя.
У цих ліхтарях я здаюся старішим,
Хоч бритва учора торкала мене,
Я дихаю так немов сорокарічний,
І вдома мене ніхто вже не жде.
По коліям - скрегіт, по рельсам – лиш плач,
І миті плацкарту зі мною вартують,
Попутчики зло так в подушки мовчать,
Мовчання як сила чомусь не гартує…
Цей поїзд зупинить лиш висадки час,
Коли пасажири похилять від втоми,
У гості тоді не приїду до Вас,
Замовкли вагони і старі перони…
Годинника дзвони на нашім вокзалі,
Мене проводжають, лякають щодня,
Бо звуки тих дзвонів рахують недбало,
І з ними все швидше минає життя.
Втрачаю Контроль еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1