Пливи, рибо, пливи – ось твої острови, ось твоя трава, ось твоя стернова: править твій маршрут, шиє тобі парашут, пасе тебе в глибині при своєму стерні.
Коли зелені зірки падають в гирло ріки, тоді твоя стернова промовляє слова: це ось – мої сни, це – рибальські човни, це – ніч, це – течія, це – смерть, певно, моя.
Життя – це тиша й сміх. Його стане на всіх. Його вистачить всім – всім коханням моїм. Тому лети, рибо, лети – я знаю всі мости, знаю всі маяки, роблю все навпаки.
Лише твої слова, лише таємниці й дива, лише сповідь і піст в одному з портових міст. Кохай, рибо, кохай, хай безнадійно, хай, хай без жодних надій – радій, рибо, радій.
Любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.
Плыви, рыба живая – вот тебе острова, вот и твоя трава и твоя рулевая: правит тебе маршрут, шьет тебе парашют, пасет тебя в глубине у руля и на дне.
Когда изумрудом звезда падает в реку, тогда твоя рулевая судьба говорит где-то у лба: это вот – мои сны, там лодки рыбачьи видны, ночь, теченье воды, смерть моя, темные льды.
Жизнь – тишина и смех. Его достанет на всех. Хватит его всем нам – любимым, родным, друзьям. Так лети в дали пусты – я знаю твои мосты, каждый твой верный брод, хоть все у нас наоборот.
Но есть и слова твои о чудесах и любви, как таинства, что я чту даже в шумном порту. Люби, рыба, пусть так – безнадежно, пустяк, пусть без надежды путь – радость свою не забудь.
Любовь не меньше земли – ей не сказать "не боли", она стоит твоих разлук, отвращенья и мук, воя бешеных псов, отчаянья и добра. Наших живых голосов. И смерти, когда ей пора. (с) Julia Sheket