буває Господь сотворить когось без запобіжного клапана дасть йому шкіру таку тонку щоб на вилицях тріскала заллє йому попід шкіру кров щоб на асфальт крапала і пустить його найдовшою у світі доріжкою мовляв – іди собі людику недосконала конструкціє нібито все при тобі: і нозі і руці є тільки немає в тобі для щему ущелини для сльози сльозоточини для душі віддушини і несе в собі чоловік скільки може винести по самі краї заливається оковитою але як би душа у п’ятах його не билася а – не передбачено ніякого запасного виходу і живе собі чоловік, аж ходова зноситься аж Господь на техогляді зглянеться – не пропустить і під тиском обставин бухає кров носом і лежить чоловік на дорозі і – ні пари з уст