вона грала мною, мов клавішами фортепіано клавіша біла – тендітна й легка, а по сусідству - байдужості крига. вона керувала свідомістю моєю - в сніг чи в грозу я біг до її ніг, з даху у прірву за голосом летіти униз - готовий на все лиш би бачити її скрізь. інколи розлючену, люблячу, п’яну, готовий пробачити зраду чи плани, я був готовий на все бо торкавсь її губ. неважливо який я, неважливо для кого. неважливо, напевно, чи вона ще моя. от тільки думала вона не про мене - про нього і шукала акторів в «ідеальний роман». проковтнувши цю правду я став їй стіною. стільки років, мов клавішами фортепіано - вона грала на щирих моїх почуттях. її руки торкались мене обманом, а запах поневолі перетворився в капкан. скільки часу я сперечався з собою виборював тільки її одну. неважливо для неї, неважливо для нього, вона грала мною - дісталась йому.