Все упованіє моє На Тебе, мій Пресвітлий Раю, На милосердіє Твоє, Все упованіє моє На Тебе, Мати, возлагаю. Святая Сило всіх святих, Пренепорочная, Благая! Молюся, плачу і ридаю: Воззри, Пречистая, на їх, Отих окрадених, сліпих Невольників. Подай їм силу Твойого мученика Сина, Щоб хрест-кайдани донесли До самого, самого краю. Достойно пєтая! благаю! Царице неба і землі! Вонми їх стону і пошли Благий конець, о Всеблагая! А я, незлобний, воспою, Як процвітуть убогі села, Псалмом і тихим і веселим Святую доленьку Твою. А нині плач, і скорб, і сльози Душі убогої – убогий Останню лепту подаю.
(Т. Шевченко, «Марія (поема)», 1859)
Все упованie твое На тя азъ, Мати, возлагаю И милосердие твое Въ часы невзгоды призываю. Святая сила всѣхъ святыхъ, Пренепорочная, Благая!... Молюся, плачу и рыдаю!... Воззри, Пречистая, на нихъ, - Всѣх обездоленныхъ, слѣпыхъ Невольниковъ; подай имъ силы, Что сынъ имѣлъ страдалецъ твой: Пусть донесутъ крестъ тяжкiй свой Стопою твёрдой до могилы!... Достойо-пѣтая!... Молюся: Вонми ихъ стноу и пошли Благой конецъ – о Всеблагая!... А я, незлобный, воспою, Какъ процвѣтутъ родныя села, Псалмомъ и тихимъ и веселымъ Святую долюшку твою! А ныне – плачь, и скорбь, и слезы Души убогой – я, убогiй, Тебѣ, какъ лепту, подаю!