Почуй мене, хлопчику у золотім камуфляжі, Постій коло мене на сонячнім теплім ґанку, Бо хтозна як завтра світ білий на плечі ляже І чи виживе сонце під дулом танка.
Давай жити в юрті: далекі, забуті, незгадані, І хай нас вважають загиблими внаслідок повені, Давай жити в юрті: далекі, забуті. Але живі... Давай жити в юрті. Давай жити.
Світ зробить з тебе Авеля і Каїна, Світ зробить з тебе того, хто не вірить в мир, Він скаже: "Дивись, мир давно і смертельно поранений, Ти або пес війни, або дезертир".
Давай жити в юрті...
Світ дасть широкий вибір за що помирати - За звуки, за жести, за націю, бога, царя... Він зробить з тебе жертву, суддю і ката. Хлопчику, скільки таких проковтнула земля?
Давай жити...
Хлопчику у камуфляжі, Я ж знаю, ще сонце не ляже - Війна скаже: ти на черзі, І підеш, ти б не зміг не піти. Я не применшую жертву, Подивись — я давно вже мертва, Мені куля потрапила в серце. Я лиш хочу тебе вберегти.
Ми б жили в юрті: далекі забуті, незгадані, І нас би вважали загиблими внаслідок повені, А ми будем з честю лежати в сирій землі, А нам би жити... Нам би жити...