Музика – Гетьман; Лірика – Джордж Гордон Байрон 1816
Титане!в очах твоїх Відбилось горе і тривоги Земних житців, що гнівні боги Погордно зневажали їх. А що дістав за те, Титане? Лиш скелю, коршака й кайдани, Німе страждання, вічний бран, Нестерпний біль роздертих ран,
Що духа гордому уймає... Ти стогін, роджений одчаєм, Душив у грудях, щоб той звук Не виказав таємних мук, Знімівши на устах, аж доки Наглядач неба відлетить, Щоб мук агонії й на мить Боги не вгледіли жорстокі.
Ти боротьбу обрав, Титане, В двобої волі і страждань, Прийняв ти муки без вагань; А небо мстиве, невблаганне,
І доля зла,— тиран глухий,— І дух ненависті, який Істот собі на втіху творить, І сам їх нищить, сам їх морить,
Дали тобі безсмертя в дар, Та навіть ця, найважча з кар, Твоєї волі не зламала. Змогла добитись лиш проклять
Лють Громовержцева од тебе, Та що йому готує небо, Ти, віщий, не хотів сказать, Хоч погляд твій сказав немало: В нім вирок прозвучав, як грім, І каяттям палив гірким, Гнітив страхом, аж у правиці Тремтіли в гніві блискавиці.
Хай доля зла тебе скувала, Та виклик твій, борня зухвала, Завзяття вогнене твоє, Твій гордий дух і непокора, Що їх і небо не поборе, Для смертних прикладом стає.
Ти людству освітив дороги, Ти — символ віри і тепла. Як ти — сини людські півбоги, Струмок ясного джерела.
Хай і провидить люд достоту Нужденний пай свій: і скорботу, І горе, і борні тягар, І долю невідкличних мар,— Та дух бунтарства — не покути — Найважчі розбиває пута, І волі людської снага, У муках зрощена, в одчаї, Надії й віри не втрачає, Зухвало виклик зустрічає І владно смерть перемага!