Зацвіла в долині червона калина, Ніби засміялась дівчина-дитина. Любо, любо стало, пташечка зраділа І защебетала, почула дівчина,
І в білій свитині з біленької хати Вийшла погуляти у гай на долину. І вийшов до неї з зеленого гаю Козак молоденький; цілує, вітає.
І йдуть по долині і, йдучи, співають Як діточок двоє, прийшли посідали Під тую калину І поцілувались. Якого ж ми раю у Бога благаєм?
Рай у серце лізе, а ми в церкву лізем, Заплющивши очі,- такого не хочем. Сказав би я правду, та що з неї буде? Самому завадить, а попам та людям Однаково буде