Свою долю конотопським відьмам в карти програв, По Чумацькому шляху босоногий ступав. Півзатоптану квітку із багна підібрав, На Різдво Господнє до вертепу пристав.
Доведеться мандрувати – я на південь конем, Коров’ячими стежками за сліпим кобзарем. До таврійського степу, до татарських скель. Де ще прірви пам’ятають дзвін бусурманських шабель. Але ж на них: Пугу, пугу – козаки з лугу...
На коліна припасти заховатись в траву, Запалити від сонця стару люльку свою. Полетіти бджолою до гори над Дніпром. Розтектися балками, волов’їм молоком.
Гарцювати на герці всім гуртом на горі, Де танцюють закохані в степ журавлі. Запливти в дикі плавні, забуритись в байрак, Поки біг – був заможнім, зупинився – бідняк.
О-го – верби та тополі, го-о, навпомацки до волі...
З Базавлука сон суне, кучугури мина, Нагадає шуліка, що ковила розцвіла. Назбирати зірок з неба – до дірявих кишень, До гори в Підгородне, до Самари – в Кільчень. А там в ночі русалка залоскоче, А там в ночі лишенько дівоче...