Я ж казав тобі, Єво, що нас таки виженуть з раю! – І нащо тобі здався отой заборонений плід!.. Бог навчив, що ти – краща, і я тебе все ще кохаю, – Тільки я тепер грішний, і вже мені сниться Ліліт.
Сниться щось, чого в мене ніколи не було з тобою, Хоч я знаю напевне, що жили ми, Єво, в раю – Чи той Анґел таке щось навіяв своєю трубою, Чи нечистий поплутав розгублену душу мою...
Бачиш, Єво, сама, що тепер наші клопоти гірші; Ти у муках народиш, я в муках дітей одягну. Ще учора лежав я в траві і складав тобі вірші – А сьогодні й два слова до рими ніяк не стягну...
І від того здається мені, що мене одурили, Що віддав ні за цапову душу найкраще ребро; Може б, ліпше, із нього Господь мені виростив крила І навчив без гріха розрізняти і зло, і добро...
Може, й так... Але часом проноситься в мозку миттєво, Що таки ми з тобою намарно не згаяли літ! Я так свіжо, так грішно кохаю тепер тебе, Єво! – Тільки от все частіше чогось мені сниться Ліліт...