Am Dm Дві тисячі років минуло від часу спокути G C E Закладених Богом у нашу природу гріхів. Am Dm Дві тисячі років живем — і не можем забути G C E Як Божого сина ми вбили, бо він нас любив.
Am Dm Здіймаються храми над нами все вище і вище; G C E Єретиків стільки згоріло, що скрутно з пальним. Am Dm Дві тисячі літ ми вважаємо небом горище, E Am Бо вище горище не хоче здійматися дим.
Давно вівтарі почорніли від крові та сажі; За жертвою жертва — і кожна заради добра. А матері лиха щороку заходять у тяжі; І жодна дитина, о Боже, у них не вмира.
Брат брата хапає за горло і душить запекло — Все господа ділять і ділять, як ту ковбасу. Поволі зварйований світ опускається в пекло Am E Am Без всякого суду... Чи, може, проспали ми суд.
Дві тисячі років — для космосу менше секунди, Лиш сто поколінь; комарам це під силу й за рік. То, може, ще рано для наслідків тої спокути. Для Бога ми все іще діти; дитинство — не гріх.
Коли й пустувати, аби лиш були ми здорові — Господь нам пробачить, бо ще й не таке пробачав. Та й скільки там тої роботи: відмити від крові Am E Am Вівтар, чи долоні, чи совість, чи лезо меча. Am Dm Та й скільки там тої роботи: відмити від крові Am E Am Вівтар, чи долоні, чи совість...