...А зима тут, Іванку, смішна: ні морозу, ні снігу. Гори є, але в них ти би вівці свої не напас... Бережи там дітей. Привезу вам з Італії фіґу – То солодке таке; там росте – може, буде і в нас.
Я щодня бачу море... А небо – Іва! – що за небо!.. В нас такого нема, все – то гори, то дощ, то жнива... Я, Іванку, нарешті навчилася спати без тебе; Але сплю ще сама! – то і ти там шануйся, Іва!..
А легіники тут – як гуцули: чорняві і горді, – Тільки ти все мовчиш, а вони – як те „Радіо Люкс”... Тут один вже поліз... Ну, дістав, як належить, по морді – Аж господар спитав, що то з ним – тихо буркнув, що флюс...
А як ще не дістав, то хвалився, що купить ми хату, І що певно си вженить, як я тобі лишу дітей... Йой, Іва... Я сміюся – а як то дожити до свята!.. Тут Різдво трохи скорше, ніж в нас – то дотерплю, ачей...
Я, Іванку, не вмію писати такими словами, Як ото в серіалах. Та й сам ти казав, що то кіч. Я купила сорочку тобі і спідницю для мами – І до тої сорочки я прошепотіла всю ніч...
Мій господар питав, чи не маєш ти там інтернету... Я кажу: якби мав, чи ж би мила я ваш унітаз?.. А дипломи і мого, і твого, Іва, факультету Вже не варті і свого паперу – що в них, що у нас...
Пишеш, вибори знов... Голосуй. Я не дуже ідейна. Ми с тобою вже мерзли – і що нині маєм за все? Мій синьйор все не вірить, що я розумію Ейнштейна; Засміюся: що я! – он філософ маржинку пасе...
Ти не сердься, Іва! – то я так, передихала морем... А яке тутай небо, Іванку, без тебе пусте!.. Я вже скоро, я скоро приїду... Ми ніч проговорим, І до ранку та ранка, що знов привезу, заросте...