На тому березі, де верба миє коси, Де двоє коней звели шиї лебедині, Так пахли медом розкуйовджені покоси - На Україні, Боже ж мій, на Україні!
Де зачепилися за хмари осокори, А зранку трави - у коштовному камінні, Там, де грудьми годують небо сині гори - На Україні, на далекій Україні!
На тій єдиній, тій змарнілій, тій аж сірій, Де сієш жито, а полини - з борозни! Відкіль так гірко відлітали ми у Вирій, Що вже й навряд чи сподівалися весни...
Де погляд гострий і палкий, мов квітка рути, А пісня може і скалу розворушити... І вже не думаєш: там бути чи не бути, Бо те однаково, як жити і не жити!
У теплім Вирію удосталь хліба й квіту, Так само приязно сміється сонце з неба... А ми співаємо слова із "Заповіту", І мимоволі приміряємо до себе...
Не ті про кров слова - вже кров не проливайте! Її доволі проливалося донині... А серце просить: "Як умру, то поховайте На Україні"... На далекій Україні! На Україні, Боже мій, на Україні...