Ти знаєш, Маріє – наш Син мені нині приснився Так гарно, що я й не прокинувся посеред ночі... Він був біля Бога, а Бог мені в очі дивився – І були у Бога, Маріє, Ісусові очі.
Ми довго мовчали – я просто не знав, що сказати, А Син підійшов, і обняв мене міцно, як завше... І час зупинився – я міг все життя так стояти, – І Бог відійшов, так ні слова мені й не сказавши...
Ти знаєш, Маріє, Він вже трішки сивий на скронях, Так само худий – правда, щоки ледь-ледь налилися... Я брав Його руки – там були ті діри в долонях... – Ще, каже, ночами болять, але вже затяглися...
А далі пішли ми таким несподіваним садом – Я знав, що то рай, та його уявляв так наївно!.. – Стояла там церква з якимсь наче римським фасадом, І в ній – твій портрет із маленьким Ісусом... Так дивно!
Шкода, що не бачила ти неймовірну ту фреску! – Я знаю, є добрі майстри, та подумати – хто ж з них?.. Я тесля, Маріє. Я вмію тримати стамеску – Та пензель в тій церкві тримав не звичайний художник!..
Вже й сон закінчився, а я, затиснувши повіки Усе намагався спинити хоч тінь тої мрії... Сірілось... Ти спала. Я був ще твоїм чоловіком – Та вже потихеньку Тобі помолився, Маріє...