- Хлопці чи чули, як сурма по нас голосила? Сила ворожа закрила до волі нам шлях... - Пане хорунжий, якби ж то була просто сила, Ми б тою силу давно вже тримали в руках.
- Плакали верби над долею нашою злою, Тільки й було того щастя на мент, на ковток... - Пане хорунжий, ми йшли не намарне до бою; Щось таки, бачите, виросло з наших кісток!..
- Щось таки виросло, кажете?.. Так, правда ваша, - Але ж дивіться, як глушить те зілля осот!.. - Пане Симоне, то коникам завтрашнім паша, А хто на коників сяде - досягне висот!
- Хлопці, то що ж: вам не шкода й життя молодого? - Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх... - Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога, Щоб не за себе молитись Йому, а за них.
- Що ж, Україні не вік вікувати сумною, Ми ще народимось в наших онуках не раз! Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною, Хлопці, я дякую долі, що був біля вас!