Назар Хассан: Сама не подумала, нащо - Пішла і забувши про літо. Не вернешся більше нізащо. Повернеш назад усі квіти... Даниил Клягин: Літала, не думала в безвісті - Чекала повернення раю. Сумними думками тверезості. П’яніла від чорного чаю.
Вячеслав Ефремов: Ще так далеко до зими і до морозів. Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози. Ще так далеко до весни, або до літа. І може хтось, але не я... Подарить квіти.
Вячеслав Ефремов: Жодної битви не виграла - Кохання з війною зрівнявши. А ти сама себе із дому вигнала. У душу нічого не взявши. Даниил Клягин: Такого чудового літа, Давно вже у мене не було. Я цілий світ хотів тобі подарити, А ти його просто не чула.
Вместе: Я цілий світ хотів тобі подарити, А ти його просто не чула.
Вместе: Ще так далеко до зими і до морозів. Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози. Ще так далеко до весни, або до літа. І може хтось, але не я...
Назар Хассан: Забув як відчував тепло, Забув як є на вигляд світло, Зникло все що так пекло, В серці лиш холодний вітер, Я вже не бачу сніг і засихають сльози, Мені так холодно, Хоч так далеко до морозів.
Вместе: Ще так далеко до зими. Навіщо сповіді сумні, навіщо сльози. Ще так далеко до весни, або до літа. І може хтось, але не я...