в мене у грудях живе мушля під час шторму у ній я не мушу кричати хоч краплини морські осідають на ґратах реберних сіллю я молилася і просила щоранку щоночі щопонеділка і в день рівнодення дай мені сили
я ж повітряний змій без повітря я нігті без пальців я назва станції без перону без місця й без літер у назві
очі мої прозорі очі мої про місяць і небо і бісів цей всесвіт мовчать я не знаю де мій початок
ти мене прив'язав до себе дротами залізними я на поверсі сімдесятому як мені звідси злізти щоб не зникнути