останнього разу ми бачилися за тисячу років до нашої ери тоді ще спліталися з вічністю наші пальці долоні вуста тоді ще дихалося терпко літалось високо жилось химерно з ключиць живиця не можеш спати - рахуй до ста
не можеш рухатись не можеш бачити - тоді кричи
на плечах згарища у вухах повені в повітрі тихо я загубилася між ртутних спогадів своїх плачів
(і знаєш кисень в легенях - це ще не зовсім дихати)
а люди приходили пахнули сирістю димом зневірою люди ламали мене мені ребра мене вивертали їм було мало
тепер ти кажеш все буде добре давай-но руку повір мені