Чому так плаче скрипка в скрипаля? Чому цей плач так серце моє крає? До щему мою душу спопеля І холодом усе єство проймає. Бо як болять в мені її жалі За тим, чого ніколи не вернути, А падолист кружля, мов журавлі, Якого не спинити, не збагнути.
Із року в рік той жаль мене пройма. Душа болить і не знайдеться слова. Хоч білить скроні подихом зима, Та в серці квітне ніжна твоя мова. Чому ж мені далася ти взнаки, Що із лиця сльозу утерти мушу? Тобі одній несу через роки Свою любов, свою бентежну душу.