Заснули мальви біля хати. Їх місяць вийшов колихати. І тільки мати не засне, мати не засне жде вона мене. І тільки мати не засне, мати не засне жде вона мене.
Ой мамо рідно, ти мене не жди. Мені в наш в дім ніколи не прийти. З мойого серця мальва проросла і кров’ю зацвіла!
Не плач же мамо, ти ж бо не одна! Багато ж мальв насіяла війна! Вони шепочуть для тебе восени: “Засни… засни… засни… засни…”
У матерів є любі діти. А у моєї тільки квіти. Самотні квіти під вікном, квіти під вікном заснули вже давно. Самотні квіти під вікном, квіти під вікном заснули вже давно.
Як зійде сонце, вийди на поріг – і люди вклоняться тобі до ніг. Пройдися полем, мальви буйних лук торкнуться твоїх рук.
Життя як пісня, що не відзвенить! Як мальви, знов для тебе буду жить. Якщо ж я ласку не встигла принести, прости… прости… прости… прости… *** слова Богдана Гури
Заснули мальвы возле дома. Их месяц вышел и колышет. И только мама не заснет, мама не заснёт: ждёт она меня. И только мама не заснет, мама не заснёт: ждёт она меня.
Ой, мама родна, ты меня не жди. Мне в наш в дом никогда не прийти. Из моего сердца мальва проросла и кровью зацвела!
Не плачь же мама, ты же не одна! Много же мальв насеяла война! Они шепчут для тебя осенью: “Засни... засни... засни... засни...”
У матерей есть дорогие дети. А у моей только цветы. Одинокие цветы под окном, цветы под окном заснули уже давно. Одинокие цветы под окном, цветы под окном заснули уже давно.
Как взойдет солнце, выйди на порог – и люди поклонятся тебе к ногам. Пройдись полем, мальвы буйные луга коснутся твоих рук.
Жизнь как песня, что не отзвенит! Как мальвы, снова, для тебя я буду жить. Если же я ласку не успела принести, прости... прости... прости... прости...