Скоро вечiр. Одинокий лист, гнаний вiтром, пролiтає повз мене. Вiн бiльше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, i я. Бо навiщо? Моє кохання - як той жовтий лист. Вiн може впасти тiльки до тво?х нiг...
Не знаю я, чи знов сюди прийду, Та залишаю замiсть себе Тi квiти, що знайшла в саду Для тебе, для тебе я. А, може, завтра ти пройдеш ось тут, Де вiтер пелюстки колише... Так знай, я щастя своє тут, Лишила, лишила я.
Можливо, завтра ти пройдеш бiля мiсця наших зустрiчiв. Можливо, побачиш мiй останнiй дарунок нашому коханню. I якщо вiтер не розвiє тi квiти, Не чiпай iх - вони мертвi. Нехай вони лежать, викликаючи хвилинки суму у закоханих, Що проходять поруч...