Ой ударила куля повстанця в чоло. Колихнулося небо, колихнулось село, І у полі широкім поміж квітів і трав — Наче ясен високий, стрілець той упав.
Як побачив це лихо вітерець степовий, Запитав його тихо: “Чи ти, друже, живий?” Та стрілець тому вітру жодних слів не повів, Тільки маком червоним серед поля зацвів.
Ой скажи ще, вояче, — чий ти муж, чий ти син? Чому нині так плаче за тобою Волинь?.. Та стрілець тому вітру жодних слів не сказав, Тільки маком червоним серед поля зітхав.
Вітер знову питався: “Чи у тебе є брат, Звідкіля ти добрався до високих Карпат?” А стрілець тому вітру жодних слів не повів — Тільки маком червоним по Вкраїні зацвів.