Багато хто ШУКАВ СВІЙ ДІМ в його піснях І мандрував у небі, розчиняючись в ПТАХАХ. Його ПАРАСОЛІ спасали від болі, Навіть коли падали вниз, Не давали розбитись, завжди ловили ДВА ОЗЕРА, ПОВНІ СЛІЗ. В піснях з дитинства поруч був і став вже свій, Навчав нас МОВІ РИБ, співав тихенько "МУДРИЙ, БО НІМИЙ". В ПОБЄДУ сідали і "КАЗКИ" включали - То було нашим життям! Повільно тікав ГОДИННИК в ЗАГУБЛЕНІМ РАЮ, Так шкода, що вже Я НЕ БУДУ ТАМ.
Він зараз там, де сонце на стінах, Він зараз там, де сонце на стелі, Посміхається з висоти птахів І не тримає зла. Він каже: "ДЯКУЮ, ЛЮДИ! Я прошу, не забувайте!" Ми не забудем, ти в піснях залишився, Дякуєм, Скрябін!
Сідали в TRAIN, пароль казали: "Я ТВІЙ ПАСАЖИР", Касети слухали щодня, їх затираючи до дір. Завжди лікувала ЗЛАМАНІ КРИЛА музика тих людей, Розбиті серця і розламані душі зклеював їхній КЛЕЙ. Минало 100 ГОДИН, ми розуміли всесвіт як могли, Дорослішали і пливли в життя, бо всі ЛЮДИ, ЯК КОРАБЛІ. В ПОРШ ПАНАМЕРА сідаєм, куди їдем не знаєм - ТОЙ ПРИКРИЙ СВІТ, СВІТ БЕЗ ОЧЕЙ... Та вперто шукаєм ДО СМЕРТІ І ДОВШЕ МІСЦЯ ЩАСЛИВИХ ЛЮДЕЙ.