Пішов з твоєї країни, ти плакала тихо, А він з тебе сміявся, не вітався, Коли зустрічались, переходячи дорогу, Ти молилася Богу, вмивала сльозами ліжко. Ти була колись щаслива й не знала, Що можна не вміти посміхатись і неба не бачити, Навіть коли воно спускається до тебе, Стає трохи ближче.
Коли я прагну самотності, мене може вбити один лише твій запах. Коли я прагну самотності, мене може вбити один лише твій подих поруч. Коли я прагну самотності, мене може вбити смак твоєї помади. Коли я прагну самотності, мене може вбити все, що є в тобі.
На кавалки розбив твоє серце, Забрав саме дорожче, що мало лишитись, І подихом холодним задув всі твої свічки, Залишивши тебе в темноті. В тобі потопив все своє море соленої води, Що виходить з твоїх очей і має назву „сльози”. І небо замінило свій колір на чорний дим, І ти не з ним.
Коли я прагну самотності, мене може вбити один лише твій запах. Коли я прагну самотності, мене може вбити один лише твій подих поруч. Коли я прагну самотності, мене може вбити смак твоєї помади. Коли я прагну самотності, мене може вбити все, що є в тобі.