Якби ти знав, як много важить слово, Одно сердечне, теплеє слівце! Глибокі рани серця як чудово Вигоює — якби ти знав оце! Ти, певно б, поуз болю і розпуки, Заціпивши уста, безмовно не минав, Ти сіяв би слова потіхи і принуки, Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, — Якби ти знав!
Якби ти знав, які глибокі чинить рани Одно сердите, згірднеє слівце, Як чисті душі кривить, і поганить, І троїть на весь вік, — якби ти знав оце! Ти б злість свою, неначе пса гризького, У найтемніший кут душі загнав, Потіх не маючи та співчуття палкого, Ти б хоч докором не ранив нікого, — Якби ти знав!
Якби ти знав, як много горя криється У масках радості, байдужості і тьми, Як много лиць, за дня веселих, миється До подушки горючими слізьми! Ти б зір свій наострив любов'ю І в морі сліз незримих поринав, Їх гіркість власною змивав би кров'ю І зрозумів весь жах в людському безголов'ї, Якби ти знав!
Якби ти знав! Та се знання предавнє Відчути треба, серцем зрозуміть. Що темне для ума, для серця ясне й явне… І іншим би тобі вказався світ. Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги Була б несхитна, ясна путь твоя. Як той, що в бурю йшов по гривах