Крик в лісі гомонів, як пісню я співав. Зворушив мене він, хоч вуха я заткав. Все творче заніміло, лишився стогін болю, Урвавсь, і полетіло крило єдине наді мною. Крило єдине наді мною…
Посипались зів’ялі мальви і кров’ю полягли, З тих крапель рута заквітчала і материні сни. Болісний крик вже давно згас, а спів не замовка, Бо завжди буде поміж нас із долі твоя весна.
Ти запросив мене в сни, спи легким сном князів. Ти з чистим серцем волі збудив народ співців.