Мої сни як внутрішній Інтернет де ти загубила пам’ять Дощ налаштовує свій кларнет – хоче птахів побавить Осінь на доторк наче м’яка і пахне твоїм тілом Пестить волосся чиясь рука День пригасає сріблом
Чомусь набридло слухати пульс Я бачив край а осліпнув у центрі І все одно я зранку чомусь натисну клавішу „ENTER”
Я запакую тебе в конверт і відішлю до неба Дощ подарує мені кларнет бо йому вже нічого не треба Сонна і лагідна ти стоїш вдивляючись в мокрий простір А за вікном підкрадається ніч невідворотна як постріл