Коли відро обірветься і полетить в колодязь смоктати дні загублені в піску - це потайки твоя душа втекла і сіла в поїзд що мчить крізь ніч і темряву в’язку І замість паспорту - лиш мушля де сховалось море а замість одягу – руді вітри В руках вона тримає флейту що рятує хворих коли ті йдуть в невидимі світи Вичавлює із часу сни і загортає в пам’ять аби в дорозі не було нудьги І доторком лікує тих хто впав як мертвий камінь Очищує їх душі від лузги Дощі із днів струмки століть зливаються в потоки подрібнюють на пил життя граніт І лиш вона не знає втоми не рахує строки На кожен поклик радісно біжить
...Коли загублене відро знайдуть на дні криниці і повне днів дістануть з глибини - це потайки твоя душа до тебе притулилась принісши із собою дивні сни