Я – нічна сором’язлива риба що з безвиході шукає порятунку Б’юся головою в сіру товщу криги Злизую із неї візерунки Ти як день розкидала волосся ніжно-білими клубками скрізь по небу Вчишся плакати чи так мені здалося Ти як правда – любиш бути зверху Сонце розпушило свої вуса З неба дітям на нитках спускає літо Я тобою наче травами зцілюся Небо хочу по очах розлити Сіються довкола теплі барви На долонях намалює мить художник Ковзає по шкірі ніч як чорний равлик Ти смієшся З неба крапле дощик