Я тобі обіцяв і знав,що будем разом назавжди І буде добре так,що аж спітніе небо. Але в руках тримаю я лиш твоє фото і молю "Прийди!", Хоча ти не прийдешь - це я знаю теж.
Вже пьятий день,як мої очі втратили життя. І голова наче не моя,і серце наче почорніло. Я освідомив,що немає звідси вороття, Я ще живий,але я знаю - тут моя могила.
Крізь товщину води Пораненим звіром я кричу "Прийди!", Наснись мені молю тебе і заклинаю! Ми мертвим вантажем на дні І вихід не знайти. Курськ - моя залізна домовина,знаю я.
В моїх очах печаль і жах у піжмурки загрались. Існую тут,як зомбі,несвідомістю хворію. Моє лице в сльозах,я згадую,як ми кохались, Але руйнує залізна труна мою омріяну надію.
Я залізобетон,в мене кусані лікті, Я розбив об стіни руки! Тебе ніде нема і в тий самий час ти тут,ти тут повсюди. Тебе дістатись хочу,але терплю тортури,муки. Повітря майже вже нема,пече вогнем і розриває груди!
Крізь...
Я звідси звільнюсь - це напевно знаю. Від самого дна підіймусь наверх до неба. Мене немає поруч,але в пам'яті перебуваю. Знай,моя мила,я чекатиму на тебе там.