\"Перемагає природа завжди!\", - кричало крізь асфальт стебло. Фразу навколо поширював вітер, що в грудях приніс тепло. Прилавки повні харчів, а за склом псу залишається їсти блох. Чути лиш лязгіт щелеп в тиші і політ сотень істин в лоб, Ніби ти - малюк без каски на передовій. Як набридлива та сука, нюх мене довів, Де лишилися руїни посеред будів, Де відчуваєш більше, аніж 100 годин в добі, Відчуваєш більше, аніж націю в собі... Я нервово і рвучно у протигаз сопів, Коли побачив, що людина - це жменя зубів, Стоячи від неї навіть не за крок, за пів!.. Тотальний мир порушує лише пташина бійка За насіння, що лежить в гнилих кислотних олімпійках, Які виїдали очі, наче в падалі круки. Можна уявити все тепер, та не дотик руки. Час спепелив ці Помпеї, тому і все в золі. Порожня пляшка горілки, а поряд - інсулін, Знайомий погляд із фото, та зовсім інший він, Коли ти знаєш, що ці очі більше не живі... Неначе рани ножові, кровоточать іржою потріскані стіни... Місто безлюдне, та ту поселилися сім'ї силуетів з тіней, Що забили на церкву. Сигналу не ловлять антени-хрести. Певно, духовні борги наш господній провайдер усе ж не простив. Як легко плани складні перекреслити одним олівцем простим!.. Тут завжди людей садили, та не для того, аби рости. Світом далі править зелень. Та, що має запах. Дощі замість хетів, а громи хай будуть сабом! Такий спокій, якому б піддався Йожеф Сабо, Заколихує. Прощаюсь з днем я тихим сапом...
Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Лу - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Лемберг - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Новік - це моя Прип'ять. Щоранку вирушаю, як сталкер, у цей \"бед тріп\", яу! Вкраїна - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Станіславів - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Тернопіль - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Київ - це моя Прип'ять. Щоранку вирушаю, як сталкер, у цей \"бед тріп\", яу! Вкраїна - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Дрогобич - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Чернівці - це моя Прип'ять. Кричав у пошуках людей, аж поки не охрип я... Рівне - це моя Прип'ять. Щоранку вирушаю, як сталкер, у цей \"бед тріп\", яу! Вкраїна - це моя Прип'ять.