Мені вже звично довго спати, Не помічаючи оту красу, Світанок і на траві росу, Та прийшла пора мінятись всьому. Вже третього десятку відлік пішов, Кардинально змінились думки, Скоро зникнуть з життя на перерву звінки, Реальне життя - це не шоу. Та все ж важко звикатись з раптовими змінами, Коли літо настало відразу після зими, Так мало спілкувалися уже розкидані ми По містах не сумісних з відносинами.
Але коли на дворі сонце сяє, Коли все заворушилось, бо весна, Новий етап в житті настане, якщо і досі не настав, Якщо тебе він не застав - чекай.
Непохтна моя фортеця, Здому винесло вітром попутним моє слово, Винесло мене, я не всиджу в цих стінах, І так постійно. Без бабла, та й не стало воно за щастя, В мене є все що треба мені, хай йому трясця. Зі мной будеш в цьом сперечаться, та срать мені, Давай зупинимся на моїй не правоті. В розтавшого снігу воді, танув негатив, Зі мною всі свої, я такий тут не один, Коли би не було нічого цього, то не було б мене, Надалі хай біда усіх нас омине. Оминають стороною всілякі негаразди, Давай радіти дрібницям, а там все вдасться, Проміння сонця опоясало планету, І світить воно однаково для всіх.