Я дві пори в тобі люблю.
Одну, коли сама не знаєш,
Чого ти ждеш, чого бажаєш –
Уваги, ревнощів, жалю?
В гірчичнім світлі днів осінніх,
На літо старша, ти ідеш,
Й тече твій погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес.
І час твій берег ще не миє,
І твої губи ще уста...
Дорога давня молодіє,
Де б твій веселий крок не став.
Ти вся – із щастя! І з тобою
Ще не вітаються печаль,
Та біль з розлукою німою,
І нелюбові чорна даль...
Я дві пори в тобі люблю...
Люблю ту пору благовісну,
Коли до тебе, як до пісні,
Свою я голову хилю.
Ця вже пора повільноплинна
Як біля вогнища в пітьмі,
Де слово пахне, як дитина,
Де вже не скажеш «так» і «ні»..
Де почалося все з тобою
І не поверне навпаки,
Де вже вітаються з любов'ю
Печалі, болі і роки.
Хоч все те саме: світ осінній,
Прозорість вод схололих плес,
Й той самий погляд темно-синій,
Як вітер в затінку небес...
Д.Иванов еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1