Ой як душа в ночі сліпій Навзрид кричить до забуття, Коли в серпанку ніжних мрій Їй маряться твої вуста!
- Твої вуста палкі та ніжні, Немов троянди чарівні О скільки раз до них, бентежні, Торкались поглядом вуста мої!..
О як жалкую я, Що не мені, Коли засяє першая зоря Їх цілувати у пітьмі…
Я кажуть люди, не кохав, Не знав невтішної журби. І за життя у тьмі страждання не блукав Як інші кохання справжнього раби.
Та що їм знати про кохання Всевишнім Господом дано. Коли лиш в пляску та в гуляння Їх манить забуттям недороге вино…
Я їм хотів багато розказати Про щем душі, та відчайдушний стогін серця... Якби не запрітив гордий норов возвіщати, Мені про те, що в світ із серця лль’єтся…
Нехай залишаться в мені, всі поривання Та страждання кожная хвилина Їх знала Ти і за життя, я іншого втішання Собі даремно не шукав, хоч якби не доймала мене найтяжчая журбина…