Ніч така місячна, зоряна, ясная
Видно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться в полі туман.
Небо глибоке, засіяне зорями, –
Що то за Божа краса!
Зірки он миготять попід тополями
Так одбиває роса.
Ти не лякайся, що ніженьки білії
Змочиш в холодну росу,
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Дмитро Гнатюк еще тексты
Оценка текста
Статистика страницы на pesni.guru ▼
Просмотров сегодня: 1