Ой полем, полем Килиїмським, То шляхом битим гординським, Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. Правда, на козакові шати дорогії – Три семирязі лихії: Одна недобра, друга негожа, А третя й на хлів незгожа. А ще, правда, на козакові постоли в'язові, А онучі китайчані – Щирі жіноцькі рядняні; Волоки шовкові – Удвоє жіноцькі щирі валові. Правда, на козакові шапка-бирка – Зверху дирка, Травою пошита, Вітром підбита, Куди віє, туди й провіває, Козака молодого прохолоджає. То гуляє козак Голота, погуляє, Ні города, ні села не займає, – На город Килию поглядає. У городі Килиї татарин сидить бородатий, По гірницях походжає, До татарки словами промовляє: "Татарко, татарко! Ой чи ти думаєш те, що я думаю? Ой чи ти бачиш те, що я бачу?" Каже: "Татарине, ой, сідий, бородатий! Я тільки бачу, що ти передо мною по гірницях походжаєш, А не знаю, що ти думаєш да гадаєш". Каже: "Татарко! Я те бачу: в чистім полі не орел літає – То козак Голота добрим конем гуляє. Я його хочу живцем у руки взяти Да в город Килию запродати, Іще ж ним перед великими панами-башами вихваляти. За його много червоних не лічачи брати, Дорогії сукна не міряти пощитати". То теє промовляв, – дороге плаття надіває, Чоботи обуває, Шлик бархатний на свою голову надіває, На коня сідає, Безпечно за козаком Голотою ганяє. То козак Голота добре козацький звичай знає, – Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає. Каже: "Татарине, татарине! На віщо ж ти важиш: Чи на мою ясненькую зброю, Чи на мого коня вороного, Чи на мене, козака молодого?" "Я, – каже, – важу на твою ясненькую зброю, А ще лучче на твого коня вороного, А ще лучче на тебе, козака молодого. Я тебе хочу живцем у руки взяти, В город Килию запродати, Перед великими панами-башами вихваляти І много червоних не лічачи набрати, Дорогії сукна не мірячи пощитати".
То козак Голота добре звичай козацький знає, Ой на татарина скрива, як вовк, поглядає. "Ой, – каже, – татарине, ой, сідий же ти, бородатий! Либонь же, ти на розум небагатий: Ще ти козака у руки не взяв, А вже за його й гроші пощитав. А ще ж ти між козаками не бував, Козацької каші не їдав І козацьких звичаїв не знаєш". То теє промовляв, На присішках став, Без міри пороху підсипає, Татарину гостинця в груди посилає. Ой ще козак не примірився, А татарин і к лихій матері з коня покотився! Він йому віри не донімає, До його прибуває, Келепом межи плечі гримає, Коли ж огладиться, аж у його й духу немає. Він тоді добре дбав, Чоботи татарські істягав, На свої козацькі ноги обував; Одежу істягав, На свої козацькі плечі надівав; Бархатний шлик іздіймає, На свою козацьку голову надіває; Коня татарського за поводи взяв, У город Січі припав, Там собі п'є-гуляє, Поле Килиїмське хвалить-вихваляє: "Ой поле Килиїмське! Бодай же ти літо й зиму зеленіло, Як ти мене при нещасливій годині сподобило! Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли, Хороші мислі мали, Од мене більшу добичу брали І неприятеля під нозі топтали!" Слава не вмре, не поляже Од нині до віка! Даруй, боже, на многі літа!