В нас Новий рік, а десь гримить гроза. Стріляють там, мов сніг, летять снарядии. А на очах бринить німа сльоза, А мати шепче: \"Де ж мої солдати?\" Вона і в день, і в ніч біля вікна Молитву шепче, виглядає сина. Укрила її коси сивина. Не спить вона, бо стогне Україна. Всім звісточка із фронту прилетить І тільки їй нічого не приходить. Душа її від туги защемить, А тіло вже від болю зводить. Вже рік минув, двір листям замело. Вернувсь... Іде... До рідного порогу. Матуся не виглядує в вікно, Її душа тепер належить Богу. Не дочекалась лебедя вона, Засохла й вишня біля її хати. Хай буде прокляти ота війна, Через яку померла тая мати...