Як нелюба, мене ти цілувала. В очах твоїх потворна жалюгідь. Отрути в трунок мені додавала, Хотіла долю ти мою змінить. Збирайся, геть! Іди із мого дому! За сто чортів, прошу, ти пропади. Достатньо з мене вже цього дурдому! Достатньо вже в волоссі сивини. Кляни того, з ким спала до світання, Кому ти тіло своє продала! Зціли мене від клятого кохання. Ні, просто йди! Тут є й моя вина… Мені засліпило, як вперш тебе побачив. Мій мозок відмовлявся працювать. Себе у тім ніколи не пробачу, Повік себе я буду катувать. Чого стоїш, мерзотнице проклята? Чого чекаєш, люта лихомань? Ти думаєш, що впущу тебе в хату, Не діждеш, сучко, досить вже страждань! Котись із-звідси, кате у спідниці! Валізи твої всі вже спакував. Не плач, піди краще втопися у криниці! Тобі я, курво, пів життя віддав! З ким швендяла, до того і вертайся. Не буде й духу твого в домі цім. Та годі вже тобі, не побивайся, Ще сотні дурнів пустять тебе в дім. Розіб’єш серце ти ще не одному, У тебе ж врода є, нема душі. Зморочиш голову малому і старому, У спину ще не раз встромиш ножі…