Скільки болю у тій сивині, Скільки мудрості в ваших очах. Чому, тату , в вас очі сумні? Чому туга на ваших плечах? Ви по тернам ішли до мети, Дарували нам щиру надію. Ви нам шлях в майбуття освітили. Чому ж скроні ваші сивіють? Чому молодість в ваших очах Ледь жевріє, мов іскра в багатті? Чому сльози ллєте по ночах? Живемо ж ніби ми в благодаті. Все тому, що , мов птахи у даль, Летимо від отчої хати. У душі у батька печаль, Бо нема вже кого колихати. Не дзвенить вже дитячий сміх У садочку, де яблуньки білі. Не леліє він поглядом їх. Де ж ви, діточки, мої милі? Посивію без вас в самоті, Туга зморшками вкриє обличчя. Ви до батька частіш летіть. Щохвилини вас подумки кличу. Прилітайте в гніздечко своє, У садочок, де яблуньки білі. Жайвір тугу, мов воду п’є . Де ж ви діточки мої милі…