Я ніколи ні про що не запитував ні в тиші, ні в грому, які жили зі мною поруч. Я мовчки жив, я мовчки міркував, скільки ж то кисню дає щодня те дерево, що під вікном, який то вийде стіл, а чи кушетка із дерева того за кілька літ. Я мовчки жив, я мовчки міркував.
А вчора вдосвіта прийшла до мене постать голосу мойого, і до порогу стелилося при ній відлуння тінню. То вона запитала у тиші, що в ній заснуло. То вона запитала у грому, що в нім збудилось. А потім до вікна підійшла і до дерева мовила: "Доброго ранку, зелена пташко, чи не втомилась ти всеньке літо понад хатою літати? Сядь на підвіконня, я пшона тобі винесу, зелена пташко".