Я пам’ятаю ночі, стомлені сонцем очі Дивилися на тебе і задихалось небо, А ми були щасливі, наївні, несміливі, Та під будинком вітер позривав з асфальту квіти.
Дарив тобі букети і малював сюжети Про те, що буде з нами піснями між рядками, І ми були щасливі, наївні, несміливі, Вивчали кожен дотик, ти найтяжчий мій наркотик.
Зігрітися не вдасться, бо невідоме щастя У снах вбиває душу та вижити я мушу, І плачуть серед ночі стомлені сонцем очі, Тепер тебе не бачу і я плачу, плачу, плачу.
Куди ведуть нас боги, які іще дороги Дозволять нам зігрітись і хоч на мить зустрітись. І будем ми щасливі, закохані, сміливі, Пізнаєм кожен дотик – ти найкращий мій наркотик.