Принцесо-зимо, Станом незримим Ніччю блукала, втомилась мала. Слідів не лишала, Хоч снігу й не мало. Поглядом світлим світ обвела.
Не знаю, як бути – Нею забутий Браслет на бруківці, що був на руці. Я уявив з жахом, Мов з кільцями птахи – Тендітні зап’ястя, та жорсткі рубці!..
Слід застигне; Лишить Він тебе одну. Світ довкола приготується до сну… Доля змерзла; Я плекаю запасну. А принцеса чекає на весну…
Що сталося з нею? Сколотять брехнею, Ретельно забивши в брехню ржавий цвях. Писатиме преса, Немовби в принцеси Не тільки зап’ястя – все тіло в рубцях!
Чиїсь чорні очі, Чиїсь чорні руки Жорстокість нелюдську меж люди несуть. Що несправедливо, Крізь сльози розливи Хтось міцно стискає за чорну косу...
Слід застигне; Лишить Він тебе одну. Світ довкола приготується до сну… Доля змерзла; Я плекаю запасну. А принцеса чекає на весну…
Та тільки як завше В клубок зав’язавши Недорозчули розмови роззяви. Сплели павутину. Сніданки остинуть У тих, хто зчаровано рота роззяве!
Звичайно, в цій масті Є різні напасті. І навіть в снігу не сама чистота! Неправди є різні: Щось рано, щось – пізно. І правда тут є, але трішки не та...
Слід застигне; Лишить Він тебе одну. Світ довкола приготується до сну… Доля змерзла; Я плекаю запасну. А принцеса чекає…