Все що було в житті розчиниться з тобою, Сяйво очей і шепіт замкнутих вуст. І на віки лишаюсь з зруйнованою долей, Це мені сказало серце не глузд. Все чому ми раділи стало огидно, І неначе відбувалось у чорно-білих снах, Але в спогадах лишилась крапля надії, І нестримне бажання перемогти страх.
Та навряд чи цей день згадають люди, Та навряд чи цей день забудеш ти.
Вибачай мені, вибачай, Залишай собі свій рай. Вибачай мені, вибачай, Я лишу собі свій небокрай.
У блакитному небі зорі розсвіті, На моїй батьківщині сади розцвітуть, Майже все як завжди, і любов кругом квітне, А мені залишається смуток і бруд. Хто був прав, хто не прав, вже дізнаються після, І запишуть усе у тлумачний словник. Але мрії мої вже навік непохитні, І думки немов риби у розум пливуть.
Та навряд чи цей день згадають люди, Та навряд чи цей день забудеш ти.
Вибачай мені, вибачай, Залишай собі свій рай. Вибачай мені, вибачай, Я лишу собі свій небокрай.
Ось і все моя повість списалась до крапки, На вівтарі кохання душа запала, Але знову і знов почуття непідвладні І скандують навколо німі голоси.
Та навряд чи цей день згадають люди, Та навряд чи цей день забудеш ти.
Вибачай мені, вибачай, Залишай собі свій рай. Вибачай мені, вибачай, Я лишу собі свій небокрай.