Вечір. Дах у небо. Відновив старий маршрут. Сотні кілометрів, дві години , я вже тут. Не вірю сам своїм очам! Зовні наче «Barbi», що в душі вже не гребе, Та п’янке Martini, показало всю тебе. Що ж за дурман скривав обман?!
Безжалісний ворог здорового глузду, Що тягне так сильно до тебе мене, Пекельним вогнем мою спалює душу І гасне той біль коли бачу тебе.
Очі серед ночі забажають теплоти, А уста цілунків, так умієш тільки ти Себе віддать - всю ніч не спать… Ці п’янкі розваги тягнуть душу аж на край, А лукавий шепче прям на вухо: «Ну ж, стрибай». Тяжкий урок – униз стрибок…