Так мало очей,що справді шукають тебе Між натовпу в місті чи в закутках власної пам*яті Той погляд блукає,чекає поки навіть не засне Чи поки в землю його не змусять канути
Так мало рук, що більше дають аніж просять, Бо ще залишилось на кінчиках пальців тепло Найбільша приємність,коли люди вільні і босі, На двох розділяючи одне божевілля й вино
Так мало сердець,куди б ти ввійшов і зостався б Натомість взамін охоче б відкрив і впустив у своє Напевно,кожен із нас колись зневірявся і клявся, Що щастя – це вигадка! Що згодом таки оживе…