Літнього ранку (сл. Ніколассон, муз. Елена Семенец, И.Попов, М.Янкина)
літнього ранку усе на диво красиве й таке твоє, ти забуваєш, що любиш зиму, і що вона десь є, ти забуваєш, що літо, в принципі, - ворог, хоча й не злий, тиша наповнює вулиць вінця відгуком давніх мрій.
в шелесті листя дерев та вивісок вітер знаходить плоть, сонячним блиском світанок кривиться, гладячи темне скло. синява обрію тисне поясом небо у кожен бік, пси нашорошують вуха боязко, вірячи лиш собі.
перші трамваї лінивим гуркотом сонно бурчать під ніс, хмари зриваються і, розбурхані, кволо тікають з міст. пасма туману плетуться сивими гривами - і стає літнього ранку усе на диво красиве й таке твоє.