Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною, Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П'ятами з Трої накивав.
 2 Він, швидко поробивши човни, На синє море поспускав, Троянців насажавши повні, І куди очі почухрав. Но зла Юнона, суча дочка, Розкудкудакалась, як квочка, — Енея не любила — страх; Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла К чортам і щоб і дух не пах.
3 Еней був тяжко не по серцю Юноні — все її гнівив; Здававсь гірчійший їй від перцю, Ні в чім Юнони не просив; Но гірш за те їй не любився, Що, бачиш, в Трої народився І мамою Венеру звав; І що його покійний дядько, Парис, Пріамове дитятко, Путивочку Венері дав.